На головну сторінку   Всі книги

15.1. Валютні відносини і валютна система

По мірі інтернаціоналізації господарських зв'язків країн зростають міжнародні потоки товарів, послуг, капіталів і кредитів. У світовому господарстві здійснюється цілодобовий «перелив» грошового капіталу, що формується в процесі національного суспільного відтворювання.

Причому в кожній суверенній державі законним платіжним засобом є його національні гроші. Однак в міжнародному обороті звичайно використовуються іноземні валюти. Це зумовлене тим, що в світовому господарстві поки ще відсутні загальновизнані світові кредитні гроші, обов'язкові для всіх країн.

Інтеграція країн, в тому числі сучасній Росії, в світове господарство викликає перетворення частини грошового капіталу з національних грошей в іноземну валюту і навпаки. Це відбувається при міжнародних валютних, розрахункових і кредитно-фінансових операціях.

У зв'язку з цим історично сформувалися міжнародні валютні відносини - сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві. Вони обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Елементи валютних відносин виникли в античному світі (в Древній Греції і Древньому Римі) як вексельна і міняльна справи.

Стан валютних відносин залежить від процесу відтворювання і, в свою чергу, впливає на нього зворотний чином (позитивне або негативне) в залежності від міри їх стійкості.

По мірі розвитку зовнішньоекономічних зв'язків була створена валютна система - державно-правова форма організації валютних відносин, регульована національним законодавством або міждержавною угодою. Спочатку склалася національна валютна система. Її характеризують:

- національна валюта;

- умови її конвертованості, т. е. обміну на іноземні валюти, розрізнюються: а) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на іноземні валюти. У Статуті Міжнародного валютного фонду (МВФ) з 1978 р. введене також поняття «валюта, що вільно використовується ». До неї віднесені американський долар, німецька марка, японська ієна, французький франк, англійський фунт стерлінгів; б) частково конвертована валюта, наприклад рубель Росії; в) неконвертовані (замкнені) валюти;

- режим валютного паритету - співвідношення між двома валютами. Золотий паритет, заснований на золотому змісті грошових одиниць, був відмінений (на Заході - з середини 70-х рр., в Росії - з 1992 р.). По Статуту МВФ паритет валют може встановлюватися в СДР (SDR - special drawing rights) - спеціальних правах запозичення або в іншій міжнародній валютній одиниці, але не в золоті. З середини 70-х рр. використовується паритет на базі валютного кошика. Це метод соизмерения середньозважений курсу однієї грошової одиниці з певним набором інших валют. Наприклад, валютний кошик СДР складається з п'яти перерахованих раніше валют, що вільно використовуються, причому частка американського долара становить нині приблизно 39%, німецької марки - 21, японської ієни - 18, французького франка і фунта стерлінгів - по 11%. Валютний кошик, що складається з дванадцяти валют країн Європейського співтовариства (ЄС), представляє європейська валютна одиниця (ЕКЮ), яка з січня 1999 р. замінена колективною валютою - евро;

- режим валютного курсу (фіксований, плаваючий в певних межах). Так, в Європейській валютній системі встановлена межа взаємних коливань курсу дванадцяти валют ±15% центрального курсу; в Росії - 4300-4900 крб. до 1 долара США у другій половині 1995 р. і 5750-6350 крб.- в 1997 р. У 1998 р. верхня межа валютного коридора була підвищена до 9500 крб. Під час валютно-фінансової кризи (з серпня 1998 р. курс рубля до долара вийшов за цю межі - до 15-25 деноминированних крб.). У більшості країн межі плавання валютного курсу юридично не встановлені;

- наявність або відсутність валютних обмежень. Наприклад, в Росії введені обмеження, лімітування, заборона певних операцій з валютними цінностями в зв'язку з нестабільністю економіки країни; розвинені країни поступово (з кінця 50-х до початку 90-х рр.) відмінили валютні обмеження. У 1996 р. Росія відмінила валютні обмеження по торгових і неторгових операціях, приєднавшись до статті VIII Статуту МВФ;

- регулювання міжнародної валютної ліквідності країни, що включає чотири компоненти (офіційні золоті і валютні резерви країн, рахунки СДР, евро (замість ЕКЮ з 1999 р.), резервну позицію в МВФ) і відображаючих здатність країни гасити її зовнішній борг;

- регламентація використання міжнародних кредитних коштів звертання і форм міжнародних розрахунків;

- режими валютного ринку і ринку золота;

- статус національних органів, регулюючих валютні відносини (центральний банк, міністерство фінансів, спеціальні органи; наприклад, в Росії - Федеральна служба валютного і експортного контролю).

По мірі розвитку світових господарських зв'язків створена світова валютна система, яка переслідує глобальні цілі світової спільноти і покликана забезпечити інтереси країн-учасниць, має особливий механізм регулювання і функціонування.

Внаслідок тривалого історичного розвитку склалися наступні її основні елементи:

- функціональні форми світових грошей (Золото, резервні валюти, міжнародні валютні одиниці);

- регламентація умов конвертованості валют;

- уніфікація режиму валютного паритету і валютних курсів;

- регламентація об'єму валютних обмежень (вимогу МВФ до країн-членів відмінити обмеження по операціях з валютними цінностями в певний період);

- регламентація складу компонентів міжнародної валютної ліквідності (наприклад, з 1970 р. МВФ ввів в оборот нову міжнародну валютну одиницю - СДР, з 1979 р. Європейський фонд валютної співпраці - європейську валютну одиницю - ЕКЮ), яка з січня 1999 р. поступово замінюється єдиною колективною валютою - евро;

- уніфікація правил використання міжнародних кредитних коштів звертання (векселів, чеків і інш.) і форм міжнародних розрахунків;

- режими світових валютних ринків і ринків золота;

- статус інституту міждержавного регулювання з 1944 р.- Міжнародного валютного фонду.

Особливості і стабільність світової валютної системи залежать від міри відповідності принципів побудови її структури принципам побудови структури світового господарства, розставлянню сил на світовій арені і інтересам ведучих країн. При невідповідності цих принципів періодично виникає криза світової валютної системи, що завершується її розвалом і створенням нової валютної системи.

Перша світова валютна система була заснована на золотомонетном стандарті і юридично оформлена міждержавною угодою на Паріжської конференції ведучих країн в 1867 р.

Валютна криза, що вибухнула в період першої світової війни і після неї, завершилася створенням другої світової валютної системи, оформленої угодою країн на Генуезькій міжнародній економічній конференції (1922 р.). Генуезька валютна система, як і грошова система 30 країн, була заснована на золоті-девізному стандарті. Девіза - іноземна валюта в будь-якій формі. З 20-х рр. національні кредитні гроші стали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні кошти. У період між війнами до Бреттонвудської системи статус резервної валюти - особливої категорії конвертованої валюти - не був офіційно закріплений ні за однією валютою, а англійський фунт стерлінгів і американський долар оспорювали лідерство в ході гострої конкурентної боротьби.

Третя світова валютна система - Бреттонвудська, оформлена угодою (в Бреттон-Вудсе, США, 22 червня 1944 р.), також базувалася на золоті-девізному стандарті. Причому уперше статус резервної валюти був юридично закріплений за доларом і фунтом стерлінгів. Економічна перевага США, що зосередили в 1949 р. 54,6% капіталістичних промислових виробництва, 33% експорту товарів, майже 75% офіційних золотих резервів, і ослаблення їх конкурентів в результаті другої світової війни обумовили пануюче положення долара. Важке валютно-економічне становище країн Західної Європи і Японії, залежність цих країн від США, доларова гегемонія виявлялися в їх «доларовому голоді» - гострій недостачі доларів.

Структурні принципи Бреттонвудської системи:

- статус долара і фунта стерлінгів як резервних валют;

- фіксований золотий паритет і курси валют (могли коливатися в межах ± 1% паритету, а в Західній Європі - ± 0,75%);

- конвертованість доларових резервів іноземних центральних банків в золото через американське казначейство по офіційній ціні;

- занижена офіційна ціна золота (35 долл. за тройскую унцію, вмісну 31,1 г чистого золота);

- створення МВФ як органу міждержавного валютного регулювання.

США використали ці принципи, що закріпили доларовий стандарт, для посилення своїх позицій в світі за рахунок інших країн. Протиріччя Бреттонвудської валютної системи, передусім між національним характером долара і фунта стерлінгів і їх використанням як міжнародного платіжного засобу, поступово розхитали її по мірі зміцнення позицій Західної Європи, Японії. З кінця 60-х рр. вибухнула криза цієї системи, яка привела до її поступового розвалу в 1971-1976 рр.

Її змінила четверта (нині функціонуюча) світова валютна система, оформлена угодою країн - членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка, січень 1976 р.), ратифікованим в квітні 1978 р. Змінений Статут МВФ визначив структурні принципи Ямайської валютної системи.

По-перше, золото-девізний стандарт був замінений стандартом СДР, які формально оголошені основою валютного паритету і курсів валют. Однак за 30 років з моменту емісії СДР (1970 р.) вони не стали еталоном вартості, головним міжнародним платіжним і резервним засобом і далекі від світових грошей. Кількість валют, курс яких «прикріплений» до СДР, скорочується (з 15 в 1980 р. до 2 в 1998 р.). Стандарт СДР не перспективний. Сфера застосування СДР обмежена в основному операціями МВФ. Практично зберігся доларовий стандарт, хоч офіційно долар нині не має статусу резервної валюти на відміну від його статусу в Бреттонвудської системі. На частку долара доводиться приблизно 39% валютних кошики СДР, що визначає їх умовну вартість.

До долара прикріплена 21 валюта, причому їх число скорочується. Проте долар як і раніше лідирує як міжнародний платіжний і резервний засіб. Лідируючі позиції долара базуються на значному економічному, науково-технічному і військовому потенціалі США, хоч вони втратили монопольне положення в світовій економіці під натиском їх конкурентів - Японії і Західної Європи. Стандарт СДР фактично трансформувався в многовалютний стандарт, заснований на американському доларі, німецькій марці (заміненої евро з 1999 р.), японській ієні - валютах трьох світових центрів.

По-друге, в рамках Ямайської валютної системи узаконена демонетизація золота - втрата ним грошових функцій. Відповідно до зміненого Статуту МВФ золото не повинне використовуватися як міра вартості і точка відліку валютних курсів. Тим самим узаконене скасування золотого паритету, офіційної ціни золота, конвертованості доларових авуарів в золото американським казначейством для іноземних центральних банків і урядових органів. Однак, незважаючи на законодавче витиснення з Ямайської валютної системи золота як валютного металу, фактично його грошові функції не вичерпані, хоч і істотно змінилися. Золото як і раніше є надзвичайними світовими грошима і найбільш надійними резервними активами, оскільки володіє реальною цінністю. Центральні банки і приватні тезавратори зберігають біля 60 тис. т золота (приблизно 34 тис. і 25 тис. т відповідно).

По-третє, Ямайська валютна система дає країнам право вибрати будь-який режим валютного курсу. Тим самим був узаконений режим плаваючих валютних курсів, до якого країни фактично перейшли в березні 1973 р. Цей режим більш гнучкий, ніж фіксовані валютні курси, але всупереч надіям не забезпечив стабільність курсових співвідношень. Навпаки, збільшилися витрати центральних банків на проведення валютної інтервенції (в тому числі колективної) в формі втручання центрального банку в операції на валютному ринку.

В-четвертих, МВФ, що зберігся від Бреттонвудської системи, покликаний посилити міждержавне валютне регулювання, забезпечити більш тісну співпрацю країн-членів, лібералізацію валютних відносин шляхом скасування валютних обмежень з метою досягнення валютної стабілізації в світі.

Ямайская валютна система більш гнучко, ніж Бреттонвудська система, пристосувалася до нестабільності платіжних балансів і валютних курсів і новому розставлянню сил в світі. Разом з тим її функціонування породжує ряд складних проблем, пов'язаних, зокрема, з: неефективністю стандарту СДР; суперечністю між юридичною демонетизацією золота і фактичним збереженням його статусу як надзвичайних світових грошей; недосконалістю режиму плаваючих валютних курсів і т. д. Крім того, країни, що розвиваються незадоволені своїм залежним положенням в світовій валютній системі і наполягають на її реформі з урахуванням їх інтересів.

Продовжується пошук шляхів вдосконалення Ямайської валютної системи для розв'язання цих проблем, посилення координації валютно-економічної політики трьох світових центрів і стабілізації світового валютного механізму.

У березні 1979 р. в Західній Європі створена міжнародна (регіональна) валютна система - Європейська валютна система (ЕВС).

Причиною її формування з'явився розвиток західноєвропейської економічної і валютної інтеграції, що почалася з організації «Загального ринку» в 1957 р. (Римський договір). Мета ЕВС - стимулювання інтеграційних процесів, створення європейського політичного, економічного і валютного союзу - Європейського союзу (ЄС), зміцнення позицій Західної Європи.

Особливості західноєвропейської економічної інтеграції визначили структурні принципи ЕВС, відмінні від Ямайської системи:

- Замість СДР введений стандарт ЕКЮ - європейської валютної одиниці. Валютний кошик ЕКЮ складається з дванадцяти західноєвропейських валют. У ній домінує німецька марка (більше за 30%). Сфера використання ЕКЮ значно ширше за сферу застосування СДР і включає не тільки державний, але і приватний сектори, в тому числі депозитно-позикові операції банків, міжнародні розрахунки приватних фірм. ЕКЮ поступово придбаває риси світової валюти, але ще нею не стала і з 1999 р. замінена евро-колективною європейською валютою.

- В противагу офіційної демонетизації золота в Ямайської системі в ЕВС відновлені операції з цим валютним металом. Золото і долари включені в механізм емісії ЕКЮ шляхом об'єднання 20% офіційних золота-доларових резервів країн-членів ЄС. Центральні банки цих країн перевели 2,3 тис. т. їх золота в розпорядження Європейського валютного інституту (до 1994 р.- Європейський фонд валютної співпраці - ЕФВС), який замість випускав ЕКЮ, переводячи їх на рахунок відповідного центрального банку. Внески золота оформляються тримісячними операціями «, що відновляються своп», заснованими на поєднанні готівкового продажу золота на ЕКЮ і контрсделки по купівлі його через три місяці.

- Режим спільного плавання курсів валют країн - членів ЕВС передбачає межі їх взаємних коливань (±2,25%, з серпня 1993 р.- ±15% центрального курсу). Подібний режим колективного плавання валют називається «європейська валютна змія», оскільки графічне зображення цих коливань схоже на рух змії. Якщо курс валюти виходить за допустиму межі, то центральний банк зобов'язаний здійснювати валютну інтервенцію переважно в німецьких марках, т. е. продавати марки на національну валюту з метою заборони падіння її курсу до марки і навпаки. Колективне плавання курсу валют ЄС забезпечило їх відносну стабільність, хоч періодично проводяться офіційні девальвації (зниження курсу) і ревальвації (підвищення курсу) - 16 разів за 1979 - 1993 рр. Курс нестабільних валют (Ірландії, Італії, Бельгії, Данії і інш.) звичайно знижується, а курс «твердих» валют (ФРН, Нідерландів і інш.) підвищується, загострюючи протиріччя між учасниками ЕВС.

- Країни - члени ЕВС в противагу МВФ створили власний орган міждержавного валютного регулювання - Європейський фонд валютної співпраці, замінений в 1994 р. Європейським валютним інститутом відповідно до Маастріхтським угоди про створення Європейського союзу (ЄС), а з липня 1998 р.- Європейським центральним банком.

ЕВС більш стабільна, ніж Ямайська, оскільки коливання курсів валют менше. Її досягнення зумовлені наступними чинниками: поступальний розвиток економічної і валютної інтеграції; передача частини суверенних прав наднациональним органам; орієнтація на конкретні програми; гнучкість при виборі напрямів і методів регулювання валютних відносин; розробка механізму прийняття і реалізації рішень.

Однак і ЕВС зазнає труднощі в зв'язку з протиріччями країн-членів. Ряд її проблем зумовлений різними рівнями і темпами розвитку економіки, інфляції, безробіття, станом платіжного балансу, золота-валютних резервів країн-членів. Ряд країн (Ірландія, Греція, Португалія і інш.) вимагають збільшення дотацій із загального бюджету ЄС для підтягнення своїх відсталих районів в рамках регіональної політики. Багато які країни проти передачі суверенних прав наднациональним органам. Зовнішні чинники (особливо коливання курсу долара) також ускладняють функціонування ЕВС.

Маастрихтский договір (листопад 1994 р.) про поетапне формування політичного, економічного і валютного союзу (Європейського союзу - ЄС) - важлива віха в розвитку ЕВС. Перший етап формування ЄС почався в липні 1990 р. (оскільки цей договір вироблений на основі попереднього «плану Делора») і передбачав остаточне скасування валютних обмежень країн-членів в кінці 1992 р. Велика увага приділена зближенню рівнів економічного розвитку країн, зниженню темпів інфляції, скороченню бюджетного дефіциту.

На другому етапі створений Європейський валютний інститут (замість ЕФВС) в складі керуючих дванадцяти центральних банків для підготовки до організації Європейської системи центральних банків і емісії нової європейської валюти - евро. Тут увага приділяється координації економічній, в тому числі грошово-кредитної, політики на основі директив Ради міністрів ЄС і звітів його країн-членів перед Европарламентом про їх виконання. До порушників економічної (особливо бюджетної) дисципліни застосовуються санкції в формі обмеження кредитів Європейського інвестиційного банку (ЕИБ), штрафів, безпроцентного депозиту в ЄС до зниження бюджетного дефіциту. Передбачена допомога ЄС по оздоровленню економіки в основному за рахунок спільних фондів і кредитів ЕИБ.

Третій етап наступив в кінці XX в., коли декілька країн ЄС досягло необхідної конвергенції. З січня 1999 р. 11 з 15 країн ЄС ввів, як відмічалося раніше, єдину колективну валюту - евро - спочатку в формі запису на банківських рахунках для безготівкових розрахунків, а з 2002 р. вона буде в готівковій формі замість національних грошових одиниць. Поступово збільшиться число країн ЄС, що приєднувалися до зони евро. Для грошово-кредитного і валютного регулювання 1 липня 1998 р. створений Європейський центральний банк. На цьому етапі введені фіксовані взаємні валютні курси по відношенню до евро - новій колективній валюті ЄС.

Валютна система Росії в умовах переходу до ринку формується з урахуванням структурних принципів Ямайської валютної системи, оскільки країна вступила в МВФ в червні 1992 р. У серпні 1993 р. замість рубля колишнього СРСР введений в обіг російський рубель як основа не тільки грошової, але і національної валютної системи. Встановлені правила його часткової (внутрішньої) конвертованості і поставлена стратегічна задача переходу до вільної конвертованості по мірі стабілізації економіки. Замість режиму множинності валютних курсів введений єдиний плаваючий валютний курс. З середини 1995 р. введені межі його ринкових коливань по відношенню до долара США, які були значно перевищені в умовах глобальної валютно-фінансової кризи, в 1997-1998 рр. що охопив весь світ, в тому числі Росію з літа 1998 р.

Законодавче встановлені режим діяльності валютного ринку, склад його учасників (валютні біржі, комерційні банки, посередники-брокери) і порядок валютних операцій. Визначений статус органів, що здійснюють валютне регулювання.

Валютні відносини обслуговують міжнародні економічні, політичні і культурні відносини, які відбиваються в платіжному балансі країн. 15.3. Інвестиційна політика підприємства: Інвестиційна політика підприємства являє собою частину загальною:  15.3. Інвестиційна політика підприємства: Інвестиційна політика підприємства являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у встановленні структури і масштабів інвестицій, відбору і реалізації найбільш вигідних шляхів розширення і оновлення активів з метою
15.3. Договір про факторинг: Договір про факторинг в кінці 50-х років XX віку став застосовуватися в:  15.3. Договір про факторинг: Договір про факторинг в кінці 50-х років XX віку став застосовуватися в США, а з початку 60-х років набув широкого поширення в практиці США і інших країн. У всіх країнах нині діють спеціалізовані фірми по факторингу (від лати. factor -
15.3. АУДИТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО БАЛАНСУ: Бухгалтерський баланс є головною формою в системі бухгалтерській:  15.3. АУДИТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО БАЛАНСУ: Бухгалтерський баланс є головною формою в системі бухгалтерської звітності, оскільки він характеризує майнове і фінансове положення організації на звітну дату. Перевірку показників бухгалтерського балансу доцільно починати з
15.2. Учасники страхового ринку. Основи регулювання діяльності:  15.2. Учасники страхового ринку. Основи регулювання діяльності учасників страхового ринку: Всіх учасників страхового ринку можна умовно представитьследующими групами (табл. 15.1). Таблиця 15.1 Покупці Посередники Продавці Держава Страхувальники Страхові агенти і страхові брокери Страхувальники Контролюючі органи Особи,
1.5.2. Ринок ПК: За оцінками IDC, вже в 2003 році в світі було 670 млн. користувачів:  1.5.2. Ринок ПК: За оцінками IDC, вже в 2003 році в світі було 670 млн. користувачів ПК, а до кінця 2009 року їх кількість досягне 1,2 млрд., тобто за період 2003 - 2009 років станеться 79 % зростання. Світовий продаж ПК (т. е. настільних і мобільних систем, а також
1.5.2 Платіжний баланс, методи його балансування: Платіжний баланс-це співвідношення між сумами грошових надходжень:  1.5.2 Платіжний баланс, методи його балансування: Платіжний баланс-це співвідношення між сумами грошових надходжень в дану країну і сум платежів даної країни з іншими державами за певний період часу. Платіжний баланс, як і будь-який інший баланс, складається з двох частин
152. Як забезпечується державна охорона Президента РФ?:  152. Як забезпечується державна охорона Президента РФ?: Президенту РФ від дня офіційного опублікування результатів виборів і протягом терміну повноважень, а також членам його сім'ї, що проживає спільно з ним або супроводжуючим його, надається державна охорона, від якої він не має право