Головна   Всі книги

РАННІЙ ЕТАП

Ранній етап охоплює собою проміжок від VI-IV вв. до н. е. до початку XVIII в. н. е. Цей період характеризується гомогенністю наукових знань. Вони знаходилися в «згорненому» вигляді. У цей час ні економіка, ні теорія грошей (як її складова частина) не були самостійними науками.

Тому питання про суть і походження грошей вирішувалося в контексті загального світогляду того часу.

Об'єктом вивчення науки того періоду був мир загалом. Такому предмету дослідження відповідав і метод, основною межею якого була його «загальність». Античні вчені були переконані в безумовній залежності усього сущого від універсального закону - «закону світового цілого», який в їх розумінні був і законом природного буття, і законом розуму, і законом моральності.

У соціально-економічних переконаннях принцип «загальності» виявлявся в тотожності поняття моралі і економіки. Все, що виходило за рамки економічної етики, вважалося «брудним» і «штучним». І, навпаки, все, що знаходиться в її рамках, сприймалося як «природне». Така класифікація спиралася на допущення, що в основі світобудови лежить природний правопорядок, який відповідав нормам моралі. (Древні греки були переконані в дійсному існуванні доброчесності, сили, краси).

«Економічна наука» оперувала термінами етики, які в тій або інакшій мірі були відображенням економічної доцільності. Етичний принцип у вивченні грошей простежується, наприклад, у Платона і Арістотеля. Вони ділять економічну діяльність на «природну» і «штучну», а багатство - на «правильне» і «що засуджується».

Для Платона, наприклад, землеробство відносилося до «природного» виду діяльності, а обмін - до «штучного». У ньому він бачив джерело наживи, нерівності і несправедливості. Саме велике зло для Платона - безмежне і ненаситне користолюбство. «Природним» вважалося пропорційність бідняцтва і багатства, оскільки повна рівність громадян небажана, але і крайні форми нерівності розглядалися як неестествен- ние [148].

Аристотель услід за Платоном під «природними» багатствами розуміє блага, що отримуються полюванням, рибним ловом, землеробством, скотарством, разбойничеством і війною. До «штучних» він відносить стан в грошовій формі, що наживається за допомогою обміну і торгівлі [149].

Для Арістотеля гроші не повинні мати реальної вартості, бути багатством самі по собі, вони є деяка умовність, що використовується як інструмент для обміну [150]. Золото і срібло, за допомогою яких і нагромаджується багатство, сприяють формуванню непропорційної соціальної нерівності.

По думці Платона, золото і срібло повинні бути абсолютно вигнані з суспільства, оскільки вони підштовхують людей до їх накопичення, користолюбства і лихварства. Останнє є надто протиприродним явищем, оскільки продавати «можливість» купівлі вважається верхом аморального [151]. Для античних авторів був характерний грошовий нігілізм, оскільки вони зводили суть монет до їх символічної цінності. Аристотель солідаризувався з Платоном, говорячи, що «гроші суть довершені дрібниці і мають лише значення умовне». У «Політиці» і «Етиці» він підкреслює «умовний» характер грошей, їх народження з договору, наявність у них виключно представницької вартості [152].

Таким чином, античні вчені в грошовому обігу виділяли два вигляду грошових знаків: золоті, срібні монети і речові грошові знаки (природні багатства), яким вони віддавали перевагу.

Дуалістичне тлумачення природи грошей перейшло від греків до римських юристів,[153] які знаходили подвійність в їх вартості. З одного боку, вона залежить від їх металевого змісту. З іншою - виникає в процесі їх передачі.

Позиція римських філософів (Плиний, Цицерон, Сенека), так само, як і грецьких вчених, засновувалася на домінуванні етичних норм. Перші вважали, що люди були щасливі, коли задовольнялися предметами першої необхідності, знаходячи їх поблизу себе, на поверхні землі, коли не існувало грошей, а мінові операції здійснювалися в натуральній формі.

Гроші розглядалися римлянами як засіб експлуатації слабих сильними, переможцями - переможених. З їх точки зору, той, хто почав чеканити монету із золота, здійснив не менше зло, ніж той, хто став вживати золото у вигляді прикрас. Так і взагалі вживати монету з якого те не було матеріалу - аморально, тому що завдяки монетному звертанню стало можливе лихварство.

Феодальна теорія грошей, успадкувавши погляди древніх, розвивала їх, довівши до логічного кінця. У рамках цієї концепції, яку сьогодні називають символічною, гроші ототожнювалися з одиницями вимірювання. У документах і законодавчих актах Середніх віків і Відродження гроші і заходи стоять рядом, підкоряючись одним і тим же загальним принципам.

Такий підхід до грошей особливо яскраво виявився у вченні Берклі. Він вважав золото і срібло знаками для числення, позначення і спостережень за відносинами цінності. Оскільки грошові знаки лише тільки інструмент для «перекладу», то матеріал, з якого вони виготовлені, не має значення. Такої ж точки зору дотримувався і Локк, який розглядав гроші не як багатство, а як свідчення про право на нього, що має «уявну цінність»[154].

Середньовічна теологія багато в чому продовжила вироблену античністю космологічну концепцію єдності усього сущого. Так, наприклад, Блаженний Августін виходив з христианско- міфологічного уявлення про те, що Бог розповсюджує свою абсолютну владу не тільки на природу і індивідуальне людське життя, але і на всі без виключення події колективного життя.

У переконаннях на природу грошей представники середньовічної телеології були номиналистами. Так, Хома Аквінський давав наступне пояснення суті грошей: «Самі по собі гроші не мають ніякої ціни, ідею грошей ніяким чином не можна відділити від ідеї користування грошима. Той, хто займає гроші, займає, власне, тільки відому можливість придбати відомі цінності»[155].

Російська економічна думка знаходилася в рамках даної концепції. Так, І. Вавілов зазначав, що «гроші суть уявна цінність», вартість якої визначається «по видимій чисельності і lt;... gt; за передбачуваною якістю»[156]. І. Посошков писав, що вартість мідної монети в Росії визначається аж ніяк не вагою металу, а довір'ям до верховної влади [157].

Отже, на першому етапі розвитку системи теорій грошей домінуючий метод дослідження характеризувався «загальністю». Такий підхід проголошував єдність світу і універсальність закону, що вивчав цей мир. Питання про появу і суть грошей вирішувалося виходячи з етичних принципів.

Паралельне ходіння двох форм грошей зумовило і предмет вивчення - речові грошові знаки (природні блага) і монети (штучні блага) як їх символи. Причому монета розглядалася виключно як рахункова одиниця, умовний знак, інструмент обміну. Розрахункові кредити.: Як вже вказувалося, при безготівкових розрахунках частина коштів:  Розрахункові кредити.: Як вже вказувалося, при безготівкових розрахунках частина коштів хозоргана затримується в сфері звертання протягом всього терміну документообігу. Тим часом почати новий виробничий цикл можна, тільки отримавши оплату за товари, зроблені в
РОЗРАХУНКОВІ ДОКУМЕНТИ ПРИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКАХ: Відповідно до діючих в РБ нормативних актів би/н-ие розрахунки:  РОЗРАХУНКОВІ ДОКУМЕНТИ ПРИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКАХ: Відповідно до діючих в РБ нормативних актів би/н-ие розрахунки м/у платниками і одержувачем можуть осущ-ця за допомогою платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів і банківських пластикових карток. По сумі
РОЗДІЛ 29. РОЗРАХУНКОВО-КЛІРИНГОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ: Розрахунково-клірингова організація (РКО) - інвестиційний інститут,:  РОЗДІЛ 29. РОЗРАХУНКОВО-КЛІРИНГОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ: Розрахунково-клірингова організація (РКО) - інвестиційний інститут, що здійснює розрахунково-клірингові операції по операціях з цінними паперами. Кліринг - діяльність по визначенню, уточненню і заліку взаємних зобов'язань, що передбачає
Розрахунково-касове обслуговування клієнтів комерційного банку.:  Розрахунково-касове обслуговування клієнтів комерційного банку. Касова дисципліна взаємовідносин підприємств і банку. 1. Режими і види рахунків: Касовими операціями називають операції по ведінню рахунків фізичних і юридичних осіб. Згідно з російським законодавством, клієнт має право відкривати стільки рахунків, скільки йому необхідно. Види рахунків: розрахунковий
Розрахунок методом потенціалів: Цей метод розрахунку мережевих графіків застосовується звичайно в:  Розрахунок методом потенціалів: Цей метод розрахунку мережевих графіків застосовується звичайно в будівельних організаціях для аналізу ходу виконання робіт. Тут вводиться новийрасчетний параметр - потенціал події t^. Це величина найбільшого шляху від даної події до завершающего:/V
3. Розрахунок коефіцієнта чистої виручки: Стан платоспроможності підприємства характеризується також:  3. Розрахунок коефіцієнта чистої виручки: Стан платоспроможності підприємства характеризується також коефіцієнтом чистої виручки. Цей коефіцієнт допомагає оцінювати перспективну платоспроможність. Коефіцієнт чистої виручки - це приватне від ділення нарахованого за той, що аналізується
9.6 Розрахунок економічної ефективності капітальних вложенийи пайового:  9.6 Розрахунок економічної ефективності капітальних вложенийи пайової участі галузей при пристрої зрошувальних систем з використанням виробничих стічних вод: Загальна постановка задачі. Зрошувальна система запроектована для грунтової доочистки виробничих стічних вод. Вододателем зрошувальної системи є підприємство комунального господарства. Стічні води поступають з очисних споруд

© 2018-2022  epr.pp.ua