На головну сторінку   Всі книги

Тема 3. "Економічний імперіалізм" вирджинской школи

Якщо появу школи раціональних очікувань розглядати в загальному контексті "неокласичного відродження", то можна помітити* що цей процес переходить в нову фазу. Вона характеризується двома рисами.

Во; зростає агресивність консерватизму. У порівнянні з "новою микроекономической теорією^монетаризмом, що поклав початок "неокласичному відродженню", займав швидше оборонну, чим наступальну позицію. Свою основну задачу Фрідмен бачив в тому, щоб відновити в правах визнані нереалістичними постулати маржинализма, спираючись на них довести стабільність капіталістичної економіки і тим самим обгрунтувати тезу про ненужности кейнсианского регулювання. У системі "нових класиків" буржуазна економіка також стійка і не потребує коректування, але. при цьому акцент в аргументації на користь дерегулирования трохи зміщений. На відміну від маржинализма школа раціональних очікувань намагається показати не стільки стабільність капіталізму, хоч це, безумовно, важливе для її представників, скільки неефективність державного втручання. Хороший капіталізм або поганий, уряд в будь-якому випадку не в силах впливати на економіку - такий лейтмотив "нової класичної теорії". Зміна курсу з доказу саморегулируемости буржуазної економіки на дискредитацію держави свідчить про перехід консерваторів від "активної оборони" до рішучого настання.

По-друге, за останнім часом неоклассики помітно розширили область застосування своєї методології і теоретичних концепцій. Ранні маржиналисти вважали, що їх дослідження повинні обмежуватися ринком. Відтоді дебати з прихильниками державного втручання велися переважно на рівні ринкових категорій - попит, пропозиція, інвестиції і т. п. Тепер же неоклассики прийшли до переконання, що цього недостатньо, час вийти за вузькі рамки ринкових відносин.

Один з перших кроків у вказаному напрямі зробили "нові

классики". Використавши принципи маржинализма для дослідження формування очікувань, вони вторглися в область, що вважається полем діяльності психологів, социологовфилософов, але ніяк не економістів, дана тенденція отримала розвиток. Зараз буржуазні теоретики розповсюджують традиційну маржиналистскую методологію на саше різні області соціальних наук - від антропології і сімейних відносин до юриспруденції і політології. Причому, результати досліджень, прове денних на основі "неокласичного" підходу в суміжних з політекономією областях, звичайно використовуються як доводи на користь консервативної доктрини. Це широко явище, що розповсюдилося в буржуазних суспільних науках стали називати "економічним імперіалізмом"*'.

Обидві відмінні риси нинішнього етапу "неокласичного настання" особливо яскраво виявилися в побудовах так званої вирджинской школи. Вона сформувалася на базі Вірджінського університету і Вірджінського політехнічного інституту, де група консервативно настроєних економістів, юристів і політологів, об'єднавшись під керівництвом впливового американського теоретика Джеймса М. Бьюкенена в Центр по вивченню суспільного вибору, поставила перед собою задачу створити загальну концепцію політичних і правових відносин на основі "економічного підходу", т. е. методології маржинализма. Пізніше подібні центри з'явилися в інших наукових і учбових закладах США, але місце зародження цього відгалуження "неокласичної" теорії дало ім'я новій школі.

Дуже багато що ріднить погляди "вирджинцев" з світоглядом чикагской школи. Обидві галузі консервативної економічної думки об'єднують прагнення повернутися до принципів вільного підприємництва, симпатії до таких політик, як Б. Голдуотер, негативне відношення до кейнсианству і заперечення ідеї "держави загального добробуту"2'. Політичне кредо вирджинской школи недвозначно виразив її лідер Д. Бьюкенен: "Я вважаю найбільшою небезпекою державу... Тому я схилений підтримувати будь-яку

*/про це явище детальніше див.: Хапелюшников Р. В настанні - homo oeconomicus //МЗиМО. 1989.№ 4. С.142-148.

2/Olson М., Clagne С. Disseht in Economics: the Convergence of Extrema // Social Research. 1971. N 2. P.754.

партію або кандидата, що обіцяють зменшити роль уряду... "8

Тичці з тим між позиціями "чикагцев" і "вирджинцев" існують помітні відмінності. Вирджинская школа вже не намагається затверджувати, неначе ринкова система функціонує ідеально. Замість того, щоб доводити недоказове, її представники готові визнати, що в сучасних умовах ринок часто не справляється з роллю ефективного регулятора економіки. Звичайно за подібним визнанням слідує заклик до розширення державного втручання. Але і така логіка не влаштовує "вирджинцев": те, що ринок працює погано, ще не означає, що держава буде працювати краще. Щоб зробити обгрунтований вибір між стихією вільного підприємництва і державним регулюванням, необхідно мати уявлення про функціонування урядового апарату, виборчої системи і інших юридико-політичних інститутів капіталізму. У іншому випадку економісти, що бачать нестачі ринку і негайно обіговій за допомогою до держави, уподібнюються тому римському імператору, який повинен був вирішити, хто з двох музикантів краще, і лише почувши фальш в грі першого, не задумуючись, віддав перевагу другому^'.

Це нова для кейнсианско-неокласичної дискусії постановка питання власне політичні і правові аспекти, традиційно залишалися поза полем зору її учасників. Прихильники "неокласичного синтеза'монетаристи і "нові класики" обговорювали проблеми економічної політики, але спори велися з приводу впливу кредитногрошовий і бюджетних заходів на економіку. Що ж до дослідження процесу прийняття рішень урядом, роботи виборчої системи, поведінки політичних партій - словом, всіх тих інститутів, які служать провідником економічної політики, то воно вважалося таким, що не відноситься до справи. Як прихильники, так і противники активної ролі держави апріорно вважали, що буржуазна демоіфатия - ідеальний механізм, що вручає владу справжнім обранцям народу, компетентному і позбавленому своекористия. Тому вдалі або невдалі заходи уряду, воно пб

3/Buchanan J., Samuels W, On Some Fundamental Issues in Political Economy // Journal of Economic Issues. 1975* March (V. 1X). N 1.

P.23.

4/Olson М., Clagne C. Op.cit. P.753*

крайній мірі прагне діяти в інтересах суспільства і краще, ніж будь-хто інший знає, що треба для країни.

Вирджинская школа піддала цю тезу сумніву і перевела дебати про державне регулювання в інакшу площину. Мова вже йде не про те, яку політику провести уряду - дотримуватися кейнсианской доктрини або обмежитися контролем за пропозицією грошей, а про те, чи можна взагалі залишити за урядом право на проведення якою б те не було політики.

З чисто наукової точки зору звертання неоклассиков до питань політики і права навряд чи дивне. По мірі віддалення від епохи вільної конкуренції і розвитку державно-монополістичного капіталізму значення надбудовних чинників в економічному житті суспільства неухильно посилювалося. Після другої світової війни роль держави особливо зросла. У таких умовах ігнорувати аналіз юридико-політичних аспектів означало залишати систему політекономії неповної.

Важливість юридико-політичних відносин добре розуміли багато які американські теоретики, насамперед один з родоначальників американського институционализма Джон Р. Коммонс, який ще на початку століття приділив велику увагу дослідженню правових основ капіталізму. Але специфіка методології Коммонса, як і институционалистов взагалі, така, що на її основі важко створити загальну абстрактну теорію. Фундатор соціально-правової течії институционализма і не переслідував такої ціль-Його дослідження перебували переважно з розгляду конкретних судових справ і окремих випадків дозволу конфліктів, але не містили зв'язної загальної теорії політики і права, яку можна було б вбудувати в абстрактну і формалізовану теоретичну систему, пануючу в політекономії США. У результаті концепції институционализма залишилися збоку від основного русла розвитку політекономії, і бреш в ній так і не була заповнена.

Ліквідувати пропуск спробувала вирджинская школа. При цьому Бьюкенен і його колеги відмовилися від традицій, закладених Коммон- сом, і запропонували альтернативну методологію аналізу юридико-політичних відносин, засновану. на принципах маржичализма, що привело їх до висновків, надто відмінних від тих, які роблять інституту вона листи.

Розглянемо, в чому конкретно складаються відмінності між институционалистским і "неокласичним" підходами.

Перше. Основоположним принципом методології институционализма є еволюционализм, якого дотримувався і Коммонс. Не приймаючи ідеї природного права, він вважав, що закон творять самі люди з метою дозволу виникаючих між ними конфліктів на розумних взаємоприйнятних початках. Тому юридичні відносини постійно міняються, причому, законсдательство і держава як гарант його дотримання еволюціонують в напрямі демократії, перерозподіляючи права сильних на користь слабих. Коммонс писав: "Якщо ми починаємо з... індивідуума як вільної людини, існуючого до закону, тоді людська свобода виявляється поступово відчужуваною... за коном. Але якщо ми починаємо з індивідуумів як об'єктів захвата, рабства, кріпаччини, тоді свобода виявляється поступово відчужуваною у добродіїв і дарованою людям. Такий очевидний історичний процес з часів Вільгельма Завойовника"[††††]'.

На відміну від Коммонса і відповідно до неокласичної традиції внеисторического аналізу, вирджинская школа обирає точкою відліку якраз вільного індивідуума, попереднього закону і державі. Слідством такого підходу стає протилежна версія держави, яка представляється не гарантом свободи, а головним джерелом обмеження "природних" прав людини. З посиленням потужності госуда^рт^із^затверджувати Бьюкенен, суспільство рухається від демократії до тирании5'.

Друге. У методології Коммонса еволюційний підхід доповнювався прагматизмом. Його цікавила не "чиста теорія", а суто практичне питання - як "врятувати капіталізм, зробивши його краще". Замість властивого неоклассикам абстрактного теоретизування він розглядав реально існуючі способи розв'язання проблем, намагаючись відшукати серед них кращий. Так, шия можливість спостерігати два способи урегулювання трудових конфліктів - через стихійну боротьбу і на основі примусового арбітражу - Коммонс не полічив потрібним винаходити деякий третій варіант, а вибрав з тих, що вже знайшли практичне застосування. Дозвіл суперечок шляхом примусового арбітражу, що обмежує претензії обох сторін і тим самим пом'якшувальної суперечності, представляв вісь Коммонсу переважніше; його і

відстоював родоначальник соціально-правового напряму институционализма, відводячи державі роль щротворца^'.

Вирджинская школа виступає проти такого підходу. Концепції институционализма з точки зору її прихильників слабі в аналітичному відношенні: вони побудовані на вивченні яастких випадків і не пов'язані в єдину абстрактну систему. Між тlt; ем створити загальну логічно зв'язну теорію політики і права, де кожне положення дедуктивно виводиться з єдиного принципу, не так уже складно, якщо використати концептуально теоретичний апарат неокласичної політекономії. Слідуючи цій ідеї,'вирджинци" будують модель політичної поведінки аналогічно з неокласичною теорією ринку. Місце. товарного ринку займає ринок політичний, постулат довершеної конкуренції замінюється передумовою "довершеної демократії", виборці і політики розглядаються як споживачі і фірми, що обмінюються голосами і передвиборними обещаниямк. Причому, в політичному процесі точно так само, як на товарному ринку діє фундаментальний принцип максимізації суб'єктивної корисності.

Якщо так, продовжують Бьюкенен і його однодумці, то і політики не складають исключениягмотивом їх поведінки виступає аж ніяк не безкорисне служіння суспільству, а досягнення власних цілей, що зводяться до отримання і утримання влади. Тому державні діячі орієнтуються на політично життєздатні рішення, ведучі до зміцнення їх позицій, але далеко що не завжди благотворно позначаються на економіці. Наприклад, щоб заручитися підтримкою виборців, довівши свою енергійність і турботу про них, уряд нерідко проводить політику необгрунтовано великих державних витрат. Вони викликають інфляцію, яка ь свою чергу служить мотивом для подальшого посилення державного контролю. У результаті уряд концентрує в своїх руках все більшу владу, а економіка дестабілізуватиметься. Отже, покладати надії на уряд, що складається з владолюбних політиків і своекористних бюрократів, наївно і небезпечно.

Третє. Еволюційно-прагматичний підхід привів Коммонса до ідеї колективних дій. Хід суспільного розвитку, вважав американський институционалист, такий, що у всіх сферах життя домини-! рующее значення придбавають різного роду організації - монополії, церква, політичні партії і т. д. Вони володіють набагато великими можливостями в порівнянні з розрізненими індивідуумами, що виявляються безсилими перед обличчям їх всевладдя. Захистити свої права в конфліктній ситуації індивідууми можуть лише об'єднавшись, противолоставив організації організацію. Тому/ перебудова капіталізму на "справедливих" початках передбачає спільні дії. Зокрема, усвідомлюючи зростання монополістичних елементів в економіці, Коммонс вважав за необхідним знайти кошти захисту робітників від тиску з боку об'єднання капіталістів. Такі кошти він бачив передусім в посиленні профспілок, а також в державній регламентації тривалості робочого дня і програмах страхування від безработици3^.

Концепції колективних дій вирджинская школа протиставляє відверто індивідуалістичну позицію. Бьюкенен пише, що термін "індивідуаліст" як не можна краще характеризує його точку зрения9^. Ніхто крім самого індивідуума не має привілею судити, що для нього добре, а що погано. Але практично будь-яка організація (і держава особливо ) нав'язує рішення хоч би деяким з її членів. Передбачимо, уряд фінансує безкоштовне медичне обслуговування з податкових надходжень. Тягар податків лягає в рівній мірі на всіх, тоді як здоров'я представляє неоднакову цінність для різних індивідуумів. Значить, кому- те рішення про те, скільки тратити на підтримку здоров'я, нав'язано ззовні, а це, з точки зору вирджинской школи,-недемократично і тому ідея колективних дій представляється неприйнятною.

Четверте. Вирджинская школа, як в свій час і Коммонс, визнає нестачі правових основ капіталізму і закликає до їх перевлаштування, причому, робить це в більш різкій формі. Звертаючись до одного з сучасних послідовників Коммонса, Бьюкенен пише: "У душі я глибоко ненавиджу... "истеблишмент" набагато більше... чш Ви і вважаю, що я набагато ближче до "революційності", ніж Ви"*0'. Але на питання, який соціальний пристрій вважати справедливим і. следо8

/Там же. С.77-79.

9/ Buchanan J., Samuels W. Op.cit. P.25.

10/Ibid.

0ательно, в якому напрямі змінювати що склався відносини. институционалисти і "вирджинци" відповідають по-різному.

До даної проблеми Коммонс підходив з типово буржуазно-реформістський позиції. Не подумуючи про ліквідацію капіталізму як системи, як критерій справедливості він брав рівність можливостей, якої можна досягнути в рамках буржуазного ладу. Так, з його точки зору, ринкові відношення відособлених вільних ІНДИВІДУУМІВ справедливіше за відносини особистої залежності, а з появою монополій практика колективних договорів стає справедливішою за відносини вільної конкуренції. Подальше посилення слабих за рахунок сильних під наглядом буржуазної держави, ведучі зрештою до рівності можливостей, і повинне було, по Коммонсу, стати метою що пропонуються ним реформ1^'.

З інакшою міркою до поняття справедливості підходить вирджинская школа, що відкидає запропонований Коммонсом принцип на тій основі, що його не можуть прийняти всі члени суспільства. Рівність можливостей передбачає перерозподіл прав одних на користь інших. У виграші виявляється тільки одна з конфліктуючих сторін, а невдоволення інший об9Стряет соціальні протиріччя. Перетворення правових відносин, затверджують "вирджинци". допустимо лише у разі одноголосного рішення всіх членів суспільства. І це цілком досяжне, якщо в процесі перебудови законодавства орієнтуватися на критерій ринкової ефективності.

Передбачимо, міркують вони. інтереси двох суб'єктів /фірм/ прийшли в суперечність. Для своїх виробничих потреб^ потребує ресурсів, належних ^Б. Еслі А спроможний забезпечити оптимальне використання ресурсів, то йому і потрібно передати права на них, зобов'язавши при цьому компенсувати нанесений В, збиток.

При такому рішенні суперечок у виграші обидві сторони, зміна юридичних відносин йде на компенсаційній, а значить, безконфліктній основі.

Однак, обмовляються теоретики вирджинской школи, приведення цього механізму перетворень в дію можливе лише при умові повної відмови від державної perламентації, перешкоджаючої вільному висновку контрактів. Адже якщо у власності В знаходяться, скажемо, земля або вода, а уряд накладає заборону на забруднення навколишнього середовища, то операція не состоит^/

селигмен Б. Ук. соч. С.76.

ця і ніхто не витягне економічної вигоди#А не отримає доступ до необхідних ресурсів, вони виявляться невикористаними і, отже,^ не отримає від них доходу у вигляді компенсації#Відсутності ж державних обмежень забезпечує не тільки інтереси обох сторін, але і найбільшу ефективність виробництва, посколь- Д не відмовиться від своїх прав, якщо полічить компенсацію незадовільної; а Д в свою чергу не зможе виплатити достатній компенсації, якщо неоптимально використовує ресурси. Тому неогратк ченная свобода вступу в добровільні операції являє собою, на думку вирджинской школи, ідеал суспільного пристрою*

Таким чином, застосувавши традиційну неокласичну методологію з її внеисторичееким підходом, принцип дедуктивного виведе ния теорій з абстрактних постулатів, індивідуалізмом і поглядом^ на ринкову ефективність як на єдиний критерій оцінки суспільного пристрою до дослідження незвичайної для неї сфери юридико-політичних відносин,'вирджинци" природним образом- приходять до пропаганди анархізму вільного підприємництва. Якщо уряд в принципі не може діяти в інтересах всього суспільства, то краще вже обійтися без його участі: ринок, незважаючи на всі його недоліки, більш придатний для регулювання економічного і соціального життя, чим державне втручання* важелі якого знаходяться в руках чиновників, переслідуючих особисті або вузько групові цілі,-свідчить кінцевий висновок вирджинской школй Віра людини XX в. в можливості державного регулювання затверджує Бьюкенен, виникає з "його непоінформованості про ефективність дії організованої альтернативи" ринку. У порівнянні з сучасниками,'человек ХУТІІ і початки XIX вв. виявляв, велику мудрість"*3'.

На сьогодні побудови вирджинской школи - останнє - слово, сказане консерваторами в дискусії про державне регулювання. Поки прихильники "неокласичного синтезу" не привели скільки-небудь ваговитих контраргументов. Це і зрозуміле: доводи "вирджинцев" поставили їх в досить ніякове положення. Ортодоксальні економісти можуть порівняно легко відмахнутися від критики институционализма, пославшись на те, що його методологія відмінна

12/ Buchanan J., Samuels W. Op.cit. P.25.

13/ Buchanan J. Limits of Liberty. Chicago, 1975. P.170.

0т їх власних підходи, а тому ненаукова. Однак у разі вирджинской школи справа йде інакше. Подібно школі раціональних 0жиданий, вона усього лише розповсюдила на нову область ті ж самі методологічні принципи. які лежать в основі фундаментальних теорій "неокласичного синтезу". Весь хід міркувань "вирджинских" теоретиків демонструє логічну несумісність неокласичної теорії /при умові її послідовного проведення/ з доктриною державного регулювання, механічно сполучених в ортодоксальній системі.

Відповідно до давньої неокласичної традиції лідери "синтезу" декларують прихильність ідеологічно нейтральному дослідженню*4/. Але якщо так, і роль економіста * дійсно обмежується неупередженим аналізом, відмічають "вирджинци", то Саму- ельсону і його однодумцям не слід би давати практичних рекомендацій державі, нав'язуючи тим самим іншим членам суспільства свої уявлення про соціальне благо. Проте "ортодоксальні економісти;-пише Бьюкенен,-вважають себе членами "еліти истеблишмента". чомусь що володіє богом даним правом радити, щоб деякий уряд мав можливість робити ве- е з точки зору цієї еліти "хороші" для суспільства в це-Стандартною

відповіддю на подібне обвинувачення служить апеляція

до "суспільної функції добробуту". Оскільки її зростання вигідне всім і цілі її максимізації підлеглі рекомендації "неокласичного синтезу", протизоречие між тезйсом про нейтральність політекономії і ідеологічною спрямованістю, явно присутньою в практичній рецептурі, знімається.

Таким поясненням, вважають "вирджинци". можна було б задовольнитися, якби "суспільна функція добробуту" насправді існувала. Однак неокласичний принцип суб'єктивізму не дозволяє агрегировать неспівпадаючі інтереси індивідуумів в деяку суспільну функцію. Ця задача в принципі нездійсненна.

Тоді прихильники регулювання звертаються до держави. Нехай навіть "суспільна функція добробуту" не складається автоматично. Уда лити конфлікти, балансувати протилежні

14А) амуельсон П. Економіка. Ввідний курс. Пер. з англ. М., 1964. С.25.

15/

' Цит. по: Olson М., Clagne С. Op.cit. Р.757.

інтереси і встановити прийнятні для всіх цілі може уряд.

Але і це не так, заперечує вирджинская школа. Будь-яка неокласси ческая теорія виходить з того, що універсальним мотивом людської поведінки є своекористие. Логічно передбачити, що і стоячі при владі обличчя керуються тим же спонуканням, а зна чит не можуть виступати в ролі об'єктивних арбітрів.

Зрештою у прихильників активної ролі держави залишається по-істоті останній довід - необхідність виробництва благ суспільного користування, таких, як національна оборона, освіта, охорона здоров'я, захист навколишнього середовища. Коль скоро вони призначені не для продажу, взяти на себе функцію їх виробника може тільки держава.

Однак навіть це, з позиції вирджинской школи,-не мотив для державного втручання. Фінансування такого роду діяльності з бюджету недемократичне, оскільки платники податків /як слід знов-таки з корінного неокласичного принципу суб'єктивізму/ по-різному оцінюють важливість благ суспільного користування і, отже, витягують неоднакову вигоду з програм, що проводяться урядом. Єдино справедливе розв'язання проблеми складається в перетворенні благ суспільного користування в товари і послуги, опосередковані ринком. Лише тоді природне право індивідуума самому розпоряджатися своїми коштами буде реалізовано.

Послідовність, з якої вирджинская школа дотримується неокласичної методології, обеззброює ортодоксальних економістів. Вони знову стикаються з нерозв'язною дилемою: або зберегти вірність принципам неокласичної теорії, але тоді визнати справедливість доводів "вирджинцев" і відмовитися від ідеї регули- рования; або залишитися прихильниками державного втручання відкинути аргументи вирджинской школи і тим самим вибити методологічний грунт з-під власних фундаментальних концедций. Те і інше в рівній мірі неприйнятне для "неокласичного синтезу", оскільки його еклектична конструкція руйнується в будь-якому випадку.

У той же час тверда прихильність неокласичної методології ставить в тупик не тільки прихильників "синтезу", але зрештою і самих "вирджинцев". Усвідомлюючи багато які нестачі інституційного пристрою сучасного 1Ж, вони виявляються не в змозі намітити скільки-небудь реальну альтернативу йому.

Вирджинская школа справедливо відмічає неможливість побудови "суспільної функції добробуту", ущербность західної демократії, помилковість уявлення про державу як виразника інтересів народу. Однак всі ці вірні положення пояснюються не специфікою виробничих відносин системи, а виводяться з традиційного неокласичного постулату об своекористії, ніби властиву людині від природи. Тому найскладніша проблема взаємовідношення державної бюрократії і суспільства приймає в побудовах вирджинской школи надто спрощену форму. Єдиним винуватцем неефективності управління і недемократичноети капіталізму виявляється зла воля чиновників і політиків, волюнтаристски що нав'язали буржуазному ладу держава - чужорідне для нього тіло, що розхитує економіку і що зневажає природні права індивідуумів.

Звідси слідує примітивний до карикатурности висновок. Оскільки відповідальність за всі нестачі сучасного капіталізму лягає на державу, міркують "вирджинци", то "відмініть" його /або хоч би зведіть його функції до мінімуму/ і будете мати демократичне суспільство з відносно здоровою економікою. По-істоті це - різновид анархістської точки зору, і до неї застосовна критика, висловлена В. І. Леніним на адресу анархізму взагалі. Зі слів В. І. Леніна, погляди анархістів "виражають не майбутнє буржуазного ладу, що йде до усупільнення труда з нестримною силою, а теперішній час і навіть минуле цього ладу. Тому анархістські проекти, як і всякі теорії, звернені в минуле, явно приречені на невдачу.

Нездійсненність соціального, ідеалу вирджинской школи - пряме слідство неспроможності тієї методології, яка використовувалася при його побудові. Кінцевий висновок Бьюкенена про те, що свобода висновку контрактів гарантує найбільшу ефективність виробництва^ вона в свою чергу забезпечує задоволення інтересів конфліктуючих сторін і, отже, відмова від державної регламентації економічного життя взагалі я договірних відносин особливо вирішує всі проблеми капіталізму, отриманий за допомогою звичайного для неокласичної політекономії методу робин^

5//Ленін В. И. Полн. собр, ооч. Т.І2. С.ІЗІ.

зонад. Передбачається, що існують тільки дві господарюючі одиниці, вони діють у вневременном просторі довершеної визначеності і абсолютно равноправни. Якщо ж відкинути один за іншим ця перечача дійсність постулати, пригадавши, що операції полягають не у вакуумі, а в суспільстві, то ланцюжок міркувань вирджинской школи буде перерваний в багатьох ланках і штучність її конструкції стане очевидною.

Передусім стане ясно, що не всі проблеми вирішувані шляхом двосторонньої домовленості/оскільки існують блага суспільного користування, що принципово недодаються перетворенню в ринкові товари і у слуги. Візьмемо улюблений приклад "вирджинцев" із забрудненням навколишнього середовища, коли А наносить збиток ресурсам, що знаходяться у власності В. Конфлікт дійсно можна улагодити,

/Wесли

^ не вадить нікому крім JB. Забруднивши належну Д^вода або скориставшись його землею ^виплачує власнику необхідну компенсацію. Але як бути, якщо Д забруднює повітря, яке не знаходиться в приватної собственностиТКому в такому випадку виплачувати компенсацію? Зрозуміло, що тут необхідні ті або інакші охоронні заходи, здійснити які може тільки держава.

Далі, якщо навіть отвлечься' від благ общественнога_пользования і розглядати тільки ринкові товари і послуги, то програма вирджинской школи залишиться як і раніше утопічною. Не виконується наступна теза її концепції про свободу операцій як гарантію найбільшої ефективності. Дане твердження базується на передумові про нульові контрактні витрати, т. е. вся діяльність фірми в процесі укладення договору, в тому числі і попередній пошук, не розглядається. Вважається, що хтось, що має повну інформацію про ринок, аналізує всі можливі варіанти розподілу ресурсів, знаходить серед них кращий і оповіщає майбутніх партнерів. Фірмам залишається тільки підписати контракт. Але в реальних умовах капіталістичної економіки цього немає. Значить, найбільша ефективність може бути лише випадковим результатом операції.

Нарешті, положення про нереалістичність соціальних проектів вирджинской школи зберігає силу і у разі оптимального виходу операції, зрозумілого як досягнення найбільшої ефективності. Зі слів Бьюкенена, від підвищення ефективності виграють всі учасники договору, що справедливо однак тільки для неантагоністичних відносин, наприклад, між рівноправними фірмами. Але застосовно до відношення труд - капітал зростання ефективності перестає бути дорогою з одностороннім рухом. Передбачимо, трудовий конфлікт вирішується, як пропонують "вирджинпц", на основі критерію ефективності. Тоді безробіття стає не тільки допустимим, але і бажаним: чим більше резервна армія труда, тим більше можливість посилення експлуатації, тим вище ефективність. Очевидно, що тут не може бути і мови про задоволення інтересів обох сторін. Більш того безробітний позбавляється навіть тих природних прав, які вирджинская школа визнає невід'ємними для кожного індивідуума. Він втрачає можливість вступити в добровільну операцію і, отже, основна вимога. самими "вирджинцами", що пред'являється до ідеального суспільного пристрою, не реалізовується.

Хоч проекти вирджинской школи явно утопични, в США висновки "вирджинцев" зустрічають розуміння і підтримку з боку консервативних публіцистів і політичних діячів. У зв'язку з цим встає питання чи гніт невідповідності між визначенням позиції вирджинской школи як анархістської і використанням її концепцій ідеологами консерватизму? Адже анархізму властиве прагнення до руйнування існуючого суспільства, тоді як зусилля консерваторів направлені на його збереження.

Думається, суперечності тут немає. Справа в тому, що анархізм вирн джинокой шкали особливого роду, відмінний від дрібнобуржуазних переконань М. Бакуніна і П. Ж. Прудона. Виявляючи соціальне коріння дрібнобуржуазного анархізму, В. І. Ленін писав, що він являє собою

психологію "вибитого з колії інтелігента або босяка, а не про- Т7/

летария'х 4. Звідси суперечність дрібнобуржуазного анархізму, що виражається в одночасному протесті як проти капіталістичної власності, так і проти власності суспільної. Подібної непослідовності немає у вирджинской шиюли, твердо і буржуазної точки, що відверто дотримується зору. Незважаючи на багато невтішних слів на адресу урядової бюрократії і заклики до обмеження ролі держави, Бьюкенен все ж вважає, що воно зобов'язано стояти на варті капіталістичної власності - як дрібної, так і великої [‡‡‡‡]3^. Тому на відміну від дрібнобуржуазного анархізму, який містить в собі значний антикапіталістичний

заряд, концепції "вирджинцев" не представляють ні найменшої небезпеки для буржуазних відносин.

У цьому привабливість анархокапитализма вирджинской шкали для найбільш рішуче настроєної частини консерваторів, на деющихся демонтувати систему ГМК, зберігши в той же час основу буржуазного ладу; але тут же закладена суперечність, дозволити яке її представникам не під силу.

З одного боку, що склався юридико-політичні відносини признаються несправедливими. З іншого боку, категорично відкидається сама думка про замах на права власників. Тоді як орієнтир при перегляді інституційної структури висувається принцип максимізації економічної ефективне ти, що не зачіпає їх інтересів. Ефективність вимірюється приватним від ділення виручки на витрати в ціновому вираженні. Однак ціни самі визначаються існуючою системою інститутів - розподілом доходів, багатства, влади, мірою монополізації економіки, способом оподаткування, законодавством і т. п. Виходить, що "вирджинци" пропонують змінити статус-кво шляхом максимізації показника, що є його функцією. Але це виключає можливість змін. Які перетворення ні проводилися б на основі критерію ефективності, весь комплекс відносин, що становлять інституційну систему, буде не руйнуватися, а постійно відтворюватися. і посилюватися.

Отже, вирджинская школа попадає в. табір прихильників сталих юридико-політичних відносин, що доводиться визнати її лідеру. Бьюкенен пише: "Я не розглядаю розподіл власності і це непокоїть мене більше усього... Що можна сказати? Я не дуже задоволений захистом статус-кво, на який мене вимушує моя методологія, але що я можу поробити? Я думав про це місяцями, але без особливого рішення або прогресу"*9/.

Чи Не рівносильно таке висловлювання підписанню акту про капітуляцію? Почавши з критики існуючого інституційного пристрою, вирджинская школа не зуміла указати шлях до його перетворення і в результаті прийшла до захисту тих самих відносин, які сама ж вважає несправедливими. Тема 17. Фінансово-правові основи валютного регулювання в РФ:  Тема 17. Фінансово-правові основи валютного регулювання в РФ: Ознайомлення з цією темою потрібно починати з гл. 21 Підручники. При вивченні цього питання потрібно виявити особливості валютного ринку як самого великого зовнішнього фінансового ринку в світі, що не є централізованим. Потрібно пригадати, що в
Тема 16. Фінансово-правове регулювання ринку цінних паперів:  Тема 16. Фінансово-правове регулювання ринку цінних паперів: Ознайомлення з цією темою потрібно починати з гл. 23 Підручники. Студенту необхідно уясняти, що цінні папери і їх звертання в тій або інакшій мірі є об'єктом правового регулювання декількох галузей права: цивільного, господарського,
Тема 14. Фінансово-правове регулювання банківської діяльності:  Тема 14. Фінансово-правове регулювання банківської діяльності: Ознайомлення з цією темою потрібно починати з гл. 20 Підручники. Сучасний стан банківської системи Російської Федерації характеризується наступними особливостями: а) наявністю дворівневої банківської системи, що включає в себе Центральний банк
Тема 1. ФІНАНСОВЕ ПРАВО РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: 1.1. Поняття фінансової діяльності держави 1. Поняття фінансів:  Тема 1. ФІНАНСОВЕ ПРАВО РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: 1.1. Поняття фінансової діяльності держави 1. Поняття фінансів в матеріальному значенні і як економічної категорії. Їх особливості і функції. 2. Фінансова система РФ як сукупність вхідних в неї фінансових фондів. Її структура, коротка
Тема 3. Фінансова система (неокласична теорія фінансів - НКТФ):  Тема 3. Фінансова система (неокласична теорія фінансів - НКТФ): Фінансова система (financial system) - це сукупність ринків і інших інститутів, що використовуються для висновку фінансових операцій, обміну активами і ризиками. Фінансова система включає в себе: ринки акцій, облігацій і інших фінансових
Тема 7. Фінансова політика: 1. Фінансова політика Визначити основні напрями фінансової:  Тема 7. Фінансова політика: 1. Фінансова політика Визначити основні напрями фінансової політики: а) бюджетна, податкова, управління державним боргом; б) бюджетна, податкова, фондова, страхова; в) федеральна, регіональна, муніципальна. 2. Фінансовий механізм
Тема 3.3 Етапи впровадження системи єдиного казначейського рахунку:  Тема 3.3 Етапи впровадження системи єдиного казначейського рахунку: Концепція функціонування єдиного казначейського рахунку може бути реалізована при умові створення автоматизованої інтегрованої казначейської системи і повсюдного перекладу установ Центрального банку РФ, органів казначейства і податкових